Молокане

Духовные христиане
Гилея: Научный вестник. Изд.: Всеукраинская общественная организация «Украинская академия наук». Киев. № 103. 2015. — С. 239-243 Соколовский О. Л.

Особенности трансформации религиозного объединения духовных христиан в Украине

Особливості трансформації релігійного об’єднання духовних християн в Україні

Досліджується ґенеза раціоналістичних течій духовних християн в Україні, джерела його віровчення та форми ідеологічної трансформації. Проведено аналіз його основних доктринально–інституційних моделей та особливості міжкультурних взаємодій. Аналізуються ідейно–концептуальні особливості віровчення організації і її вплив на суспільство. Встановлено, що особливістю даного руху була критика традиційного християнського віровчення і заперечення основних догматів ортодоксальної Церкви. Доведено, що за христологічною доктриною, есхатологічними очікуваннями, тлумаченням Біблії, соціальною практикою і соціальним складом кожна течія виділилася у цілком самостійне релігійне утворення.
Ключові слова: антитринітаризм, духобори, молокани, христологія, есхатологія, хіліазм, реформація.

У духовних витоках, з якої сформувались доктринальні основи сучасних релігійних течій в Україні, відповідна роль належить антитринітарному вченню, яке стало чинником поєднання багатьох ідейних рухів, окремі засади яких знайшли продовження в сучасному протестантизмі та інших релігійних напрямах. Актуальність дослідження вітчизняного антитринітаризму як релігійного феномена зумовлена особливостями розвитку його релігійної системи. Антитринітарії — послідовники релігійного християнського вчення, які заперечували або не визнавали з тих чи інших міркувань догмату Святої Трійці про єдину сутність трьох іпостасей Бога. Становлення і розвиток вітчизняного антитринітаризму відбувався під впливом як західних реформаційних рухів, так і місцевих раціоналістичних рухів, повʼязаних із суспільно– духовними процесами України в XIV–XX століть.

У вітчизняній релігієзнавчій науці утвердилася думка про історичну закономірність і самобутність реформаційних процесів в Україні. Однак, звернення до антитринітаризму мало вибірковий характер, оскільки цей рух досліджувався у загальних релігійно–культурних процесах чи ототожнювався з протестантизмом і реформаційними рухами в цілому. У період нової і новітньої історії антитринітаризм не став об’єктом ґрунтовного наукового аналізу.

У 80–х рр. ХІХ ст. починають зʼявлятися роботи, авторами яких є православні богослови (праці А. Булгакова, В. Георгієвського, Є. Нагорного, Д. Певницького, Л. Реформаторського, О. Розова). Незважаючи на досить високий рівень досліджень, конфесійна заангажованість більшості творів, перевага упереджених оцінок і висновків, критичний тон викладу суттєво знижували наукову значимість цих робіт.

Саме в цей період зʼявляються праці, присвячені раціоналістичному напрямку духовного християнства — духоборству і молоканству. Варто відзначити, що неупередженому вивченню духоборів і молокан присвячені роботи таких дослідників, як О. Лєбєдєв, О. Пругавін, П. Мілюков. Однак працям даних дослідників властива певна поверховість і непослідовність. Крім того, практично всі автори ідеалізували общини духоборів, убачаючи в них ідеал суспільного життя. Праця богослова О. Новицького є фактологічно насиченою, але духовне християнство інтерпретується ним як єресь, церковний розкол. Вагоме значення для дослідження антитринітарних рис у духовному християнстві має праця Ф. Ліванова, яка представляє значний матеріал для вивчення цих релігійних об’єднань.

З поширенням діяльності релігійних об’єднань духоборів і молокан зʼявляється богословська література полемічного й інкримінаційного характеру, яка стосується їх діяльності. Крім того, що автори традиційно звинувачували духоборів і молокан у церковній єресі й антидержавній діяльності, вони ототожнювали обидва релігійні утворення і не вбачали між ними принципової різниці.

Уперше в незалежній Україні проблеми розвитку духовних християн на етнічних теренах були порушені Л. Шугаєвою, яка займається вивченням особливостей соціальної практики та релігійних вірувань православного сектантства общини духоборів.

У період Реформації антитринітарії називали себе унітаріями, які через радикально–критичну пропаганду здобували численну підтримку у середніх і нижчих соціальних верств. Ідейна догматика мала есхато–хіліастичне спрямування та обґрунтовувалася необхідністю духовного відродження віруючих. Ідейно– світоглядна система антитринітаріїв наближала їх до вчень анабаптизму, що зумовило перехід деяких анабаптистів до унітарної громади (Чехович, Кришковський, Немоєвський). Певний вплив унітаріїв спостерігався і на представників класичного протестантизму, які залишали лави своїх послідовників і перехрещувалися в нову віру. Дана особливість була зумовлена тим, що протестантизм почитували ті верстви населення, котрі вже майже відмовились від православних традицій й могли порівняно легко переміняти свою конфесійну зорієнтованість. Антитринітаризм позначався однією з найбільш припустимих форм для тієї частини українського населення, яке було ще сполученим з православʼям. Це пояснюється деякими його особливостями.

По–перше, антитринітаризм не вибудував організаційну структуру з усталеною догматикою і культом, а серед репрезентантів цього руху навіть зміцнилася думка, що не важлива конфесійна приналежність, головне, щоб віруючий дотримувався євангельської моралі. Тому серед сподвижників антитринітаризму були люди, які придержувалися їх поглядів, але не припиняли контактів з католицизмом, православʼям чи іншою конфесією.

По–друге, антитринітаризм сприйняв елементи української і білоруської культури, тому що представники поневолених земель Речі Посполитої брали активну участь в антитринітарному русі й підтримували окресленню ідеології цього руху. В антитринітаріїв ми спостерігаємо позитивне ставлення до української культури, що вилилося у видавничій та освітній діяльності.

Окремі риси антитринітаризму були запозичені в ХІХ ст. деякими сектантськими об’єднаннями в православному середовищі. О. Клібанов цілком слушно відносить сектантство, яке у ХVІІ–ХІХ ст. виходить з надр православʼя, до пізньореформаційних рухів1. Останні продовжують існувати у східнословʼянському регіоні й у ХІХ ст., на відміну від Західної Європи, яка раніше вступила на шлях капіталістичного розвитку і де такі рухи себе переважно вичерпали. Однак послідовники нового віровчення діяли в нових соціально–економічних умовах, що позначились на релігійній і культовій практиці антиправославних об’єднаннях.

Духоборство і молоканство є результатом соціальної і релігійної діяльності окресленої групи селянства. Складність соціально–економічного становища, критичні особливості епохи були тим ґрунтом, який сприяв виникненню, становленню і розвитку духоборства. Окреслення соціального оточення, формування релігійного об’єднання важливе для розуміння характерних особливостей його доктринального змісту. В осередку державних селян розкрилися найбільш ранні властивості переходу до відносин буржуазного типу, появи дрібних товаровиробників. Якраз психологія одновірців була слушна для раціоналізації свідомості.

Основоположником течії духоборів був Сілуан Колесніков, який започаткував першу громаду в Катеринославській губернії. Основи віровчення духобори виклали у «Записці, поданій духоборцями Катеринославської губернії у 1791 році губернатору Каховському», яка була опублікована М. Тихонравовим у 1871 р. у Животній книзі. О. Новицький висловив припущення, що Катеринославське сповідання віри було складене не самими духоборами, а українським філософом Григорієм Сковородою2.

В одному ряді із раціоналістичними засадами віровчення, які характерні для всіх релігійних об’єднань духовних християн, духобори означили особливі тези свого вчення, які визначили їх позицію до православних таїнств, суспільного життя, шлюбно–сімейних відносин. Вихованці духоборницьких ідей основним об’єктом свого віровчення окреслили «дух». Тому головною ідеєю духоборницького вчення була відправа і пошана Богу духом та істиною. Будь–який вияв зовнішнього поклоніння неприпустимий у справі істинної віри.

Не заперечуючи книги Святого Письма як одного з основних джерел віри, вони все ж зазначали про необхідність духовного тлумачення релігійних текстів, а не церковно–ортодоксального3. Духобори трактували його у дещо варіативний спосіб. Обґрунтовуючи свою позицію вони прийшли до переконання, що людина не в змозі самостійно тлумачити істинне одкровення. Воно можливе лише завдяки духові. Лише дух допомагає людському розуму розкривати істину Святого Письма, яка залишається замаскованою у сфері людських фантазій.

Чимало дослідників, які досліджували ґенезу духоборів вказували на безпосередній їх звʼязок із попередніми хлистівськими угрупуваннями 4. Російський учений М. Нікольський зазначав, що вони заперечили всю екстатичну практику і підкреслили, що мета їх діяльності не мирне життя і тиха експлуатація, а наступ і боротьба. Таким чином, христовіри відіграли помітну роль у формуванні ідеологічних основ духоборницького вчення на етапі виникнення і становлення даного релігійного об’єднання. Зокрема, подібно до христовірів духобор Іларіон Побірохін оголосив себе сином Божим, обравши 12 апостолів–архангелів та 12 смертоносних ангелів. Проте, на відміну від христовірів, духобори стверджували, що Христос як дух є скрізь. Він внутрішньо присутній у душах усіх віруючих, а не лише обраних.

Джерелом свого віровчення духобори визнають не Біблію, а Животну книгу, яка живе у серці і памʼяті духоборів. Животна книга зберігалася в усній формі, ніколи не записувалась самими духоборами з тієї причини, що вони ставляться до слова з більшою повагою, ніж до надрукованої книги чи рукопису.

Релігійний суб’єктивізм призвів духоборів до максимального спрощення символу віри. Одним з основних об’єктів їх критики став догмат про троїчність осіб у Божестві. Критика духоборами Трійці здійснювалась у двох аспектах. З одного боку, духобори намагалися довести, що те чи інше догматичне положення неможливо обґрунтувати, посилаючись на Біблію. З іншого боку, як і социніани, духобори доводили, що більшість догматів суперечить людському розуму. У першому випадку в діях духоборів вбачається тенденція відродити первісне християнство, яке, на їх думку, будувалося на принципах соціальної справедливості, у другому — знайшла відображення тенденція раціоналізації суспільної свідомості, що було притаманне антитринітаризму.

Духобори, заперечуючи догмат Трійці, мали своєрідне тлумачення сутності іпостасей. Бога аналізують у трьох особах. Духобори твердять, що Бог–Отець є першим обличчям, Бог–Син — другим обличчям, Бог–Дух — третім обличчям, що асоціюється зі спокоєм1. Іншими словами, іпостасі розкриваються як висота, широта, глибина, кожна з яких відіграє символічне значення. Наприклад — Отець такою мірою високо, що вище ніхто не може постати, Син — широкий розум, а в глибину Духу жоден не може проникнути. Деякі дослідники приходять до висновку, що для вчення духоборів притаманний пантеїзм. Бог розглядається ними як безлика сила, розчинена в природі, і проявляється у формі її законів. Він утілюється однаково в усьому існуючому. Тому, на думку духоборів, всі люди рівні і будь–яке насильство забороняється. Категорія сотеріології була ідентична социніанській — добрі справи і моральна досконалість5.

Згідно вчення духоборів, душа була створена ще до створення світу. Через гріховну сутність вона стала бранцем у земному житті, вʼязницею якої виступає людське тіло. Душа за повелінням Бога повинна страждати. Тому тіло є злом від часу його створення, що відволікає душу від небесного і божественного і спрямовує її гріховним шляхом6. Таким чином, душа виникла і занепала духовно до творення світу. За вченням духоборів, які критикували хіліастично–есхатологічні ідеї своїх попередників, кожна душа через шість тижнів після смерті постає на Суд Божий. З таких міркувань викреслюється космологізм духоборів, які історію людства уявляють як боротьбу душі і тіла. Біблійну легенду про Каїна і Авеля вони сприймали алегорично, вважаючи, що Каїн — це тіло, Авель — душа. Послідовники Каїна постійно переслідували синів Авеля, у результаті чого вчинки людини дійшла до такої межі, що виникла необхідність втручання Бога. Це закінчилося виникненням законів, влади, держав та інших політичних інститутів з метою нормалізації стосунків між людьми. Останні мають припинити своє існування як наслідок перемоги любові в суспільстві, коли кожен стане схожим на духоборів.

На думку духоборів, Бог — це слово, що живе в роді духоборів і завдяки цьому не зникає. Історичний Христос — це така ж людина, як і всі, але більше освячена внутрішнім словом 2. Духобори, як і социніани, трактують місію Христа в етичному аспекті. Представши на землю в людській подобі, подолавши страждання і смерть, Христос, показав можливість досягнення безсмертя шляхом морального вдосконалення. Тому Він повинен у людині зачатися, народитися, воскреснути. У цьому полягає процес нового народження чи оновлення людини. М. Юзов розширює уявлення духоборів про Ісуса Христа, зазначаючи, що він є одним з праведних і Син Божий лише в тому розумінні, в якому всі духобори є синами Божими. Мета його місії — показати приклад страждань за віру. Його душа переселилася в апостолів, а потім у їх спадкоємців, котрими є духобори6. На цій основі обґрунтовується теократичне управління общиною — керівники обожнюються і передають сан у спадок.

Характерною рисою духоборів є те, що в ідейно– світоглядній системі вони визначаються у внутрішньому спогляданні Бога, що яскраво виявляється на практиці. Хрещення відбувається тоді, коли людина відрікається від себе і пускає до себе Бога. Причастя проходить подумки, через віру в жертву Христа7. Духобори відмовляються від церковної організації, оскільки вона знаходиться в серцях людей, вибраних Богом. Символом віри вважається хліб, сіль та глечик із водою, які ставляться на стіл під час богослужіння2. Таким чином, духобори переконані, що їхня віра компенсує те, чого не вистачає ієрархічній структурі та обрядовому богослужінні в офіційній церкві. Перше місце в духовному відродженні духоборів займає сердечна віра, а в суспільних і сімейних відносинах — рівність і взаємоповага.

Отже, духобори закликали поклонятися не зовнішнім законам, а закону внутрішньому, втіленому в «дусі та істині розуму і совісті людини». Замість схиляння перед кумирами вони вимагали шанувати людину, бо її душа — частка всюдисущого духа–творця. Духобори вважали людину «живим храмом», важливе значення мали їх ідеї про вільну волю, розум, гідність людини. У цьому мала виявлятися могутність її душі.

Таким чином, якщо порівняти це положення з ученням попередніх антитринітарних общин, які стали ідеологічними попередниками духоборів, то простежується їхній перехід до алегоричного раціоналізму. Простежується також певна еволюція ідеології послідовників антитринітарного напрямку поряд зі змінами в електораті духоборчих общин і переходом на лояльні позиції до державних структур і влади загалом. Ідеологія духоборів поєднала в собі антитринітарні (социніанські) та анімістичні елементи, зрозумілі для носіїв цих ідей, незважаючи на зміну соціальної структури.

Отже, віровчення духоборів ґрунтувалося на социніанських засадах, що сповідували загальнолюдські цінності та моральні норми, адже вони мали на меті прищеплення підростаючому поколінню любові до Бога, людей, поваги до старших. Особливу увагу вони акцентували на таких якостях людини, як чесність, справедливість, покірність. Українські духобори проповідували високий рівень моральної досконалості людини, хоча й використовували для цього релігійний чинник, що є важливим джерелом загальнолюдських чеснот.

З початку виникнення духоборства і молоканства, у богословській і науковій літературі за радянських часів дослідники не вбачали принципової різниці між ідеологією і соціальною практикою обох об’єднань. На думку М. Нікольського, «між тією і іншою сектою багато спільного, а дрібні розбіжності пояснюються не зовсім однаковим складом і різними умовами побуту»4. Ми погоджуємося з позицією Л. Шугаєвої, що незначна кількість досліджень з діяльності релігійного об’єднання молокан, аналізу його ідеології і соціальної практики якраз і пояснюється тим, що переважна більшість дослідників розглядала молоканство в контексті релігійних і соціальних практик духоборів8.

Засновники течії залишаються невідомими, а втілював ідеї селянин Тамбовської губернії Семен Уклеїн. Виникнення ідеології релігійного об’єднання зʼявилося в кінці ХVІІ ст. як селянський рух і, пройшовши в своїй історії декілька етапів, остаточно сформувалося в 70–х рр. ХІХ ст. як специфічна група. Будучи представником духоборництва, С. Уклеїн не сприйняв заперечення громадою основних догматів православної церкви, особливо заперечення Біблії. Згодом він пориває з духоборами і засновує власне вчення, яке отримало назву молоканство. Географія поширення молокан на теренах України була подібна до духоборської: Харківська, Таврійська, Катеринославська та Херсонська губернії. До кінця ХVІІІ ст. молокани заселяють південь України.

Молокани, на відміну від духоборів, мали більш розширену соціальну базу. Якщо до складу духоборів входили переважно селяни, то основу молоканської громади, крім селян, становила дрібна торгова буржуазія і міщани. Наявність у складі купецтва і заможних селян мала прямий вплив на формування ідеології молоканства, відмінної від духоборства8.

Якщо світогляд С. Уклеїна був сформований на основі Біблії, то й своє розуміння Бога він пояснював за допомогою Святого Письма, яке зробив фундаментом свого віровчення. Послідовники вчення вважають, що «Бог є дух, у трьох особах, — Отця, Сина і Святого Духа», визнають, що Святе Письмо «дане для людини Богом». Іноді молокани тлумачать Біблію не в буквальному розумінні, а алегорично, з метою надати подіям морального забарвлення.

У вченні про Трійцю молокани не відрікалися від православного тлумачення догмату. Сина і Святого Духа вважали єдиносущими Отцю, хоча й заперечували між ними рівність. У філософському розумінні духобори поєднали пантеїстичне світосприйняття з раціоналістичними формами, в той час вчення молокан формувалось як християнський теїзм. Догмат Трійці розкривається їм як здатність людини до памʼяті, розуму та волі. Сім небес символізували: перше небо — покірність, друге — розуміння, третє — утримання, четверте — братолюбство, пʼяте — милосердя, шосте — порада, сьоме — любов9. Христологічне вчення молокан було більш подібним до православʼя, ніж до духоборства. Христос — Син Божий, а не досконала за духовністю людина. Молокани припускають, що під час земного життя Христос створив істину церкву, основу якої будували апостоли, а згодом всі ті, хто до них приєднався. Справжню церкву, на думку молокан, зводять лише істинно духовні християни, які не признають основних догматів православної церкви, а приймають Євангеліє. Заперечуючи саму православну церкву, молоканство в той же час підтримувало інститут самої церкви на відміну від інших антитринітарних громад. Прикладом релігійного устрою для молокан є апостольська християнська церква та її вчення до періоду Вселенських соборів. Тому вони заперечували вчення православної церкви про таїнства, які відвертають людину від духовного відродження.

Як і інші антитринітарні течії, молокани заперечують водне хрещення, таїнства причастя, євхаристію та пости як такі, що не мають сакральної сили3. Інші таїнства також отримали своєрідну інтерпретацію, зокрема покаяння, яке повинно звершуватися безпосередньо перед Богом. Характерною особливістю молоканського віровчення, що притаманна антитринітарним течіям, є іконоборські прагнення. Спираючись на традицію раціоналістично–єретичного руху «пожидовлених» й авторитетні посилання на біблійні заповіді, молокани не вшановують ікон.
Богослужіння у молокан спрощене, побудоване за принципом інших антитринітарних громад і полягає у читанні Біблії і псалмів. Спочатку богослужіння, яке вів пресвітер, що очолює молоканську общину, проводилося у звичайних приміщеннях з лавами. Високим авторитетом користувалися старші керівники церкви, без яких не відбувався жодний молоканський обряд.

В основі сотеріології молокан лежить социніанське вчення, що набувало етичного осмислення через поняття сенсу буття і призначення людини. Молокани вважають, що в гріховній людині залишилась частка добра, яке пробуджується через Слово Боже і може бути розвинуте шляхом самовдосконалення та добрими справами. Тобто спасіння людини досягається, як у социніан, особистими стараннями. В уявленнях про гріховність і спасіння людини вони надають перевагу впевненості людини в її моральних й інтелектуальних можливостях.

Учення про свободу волі визначило ідею свободи совісті. Як і социніани, молокани особливо наполягали на рівності всіх віруючих у справі сумління, а суспільство повинно бути влаштоване на євангельських началах і любові. Ідеал державного устрою у молокан — суспільство, в якому зникає потреба державного насильства. Державну владу молокани визнають суто формально, за покликом власної доброї волі. Але з часом молокани почали демонструвати поміркованість у ставленні до державної влади та її інститутів. Причиною цього була ідеологія, котра відповідала інтересам тих соціальних прошарків, які надавали перевагу стану вільних товаровиробників. Саме з цієї причини походять їх вимоги здешевлення церкви, спрощення її організації та обрядовості.
Відмежувавшись від православної церкви, молокани не заперечували всіх її обрядів, хоча тлумачили їх згідно власних міркувань. Вони вшановують всі основні свята православної церкви. Гуманістичні принципи молокан побудовані на социніанській традиції і тісно повʼязані з ученням про гріховність, спокуту Христа, з духовним відродженням. Ставлення до праці як вищої людської доброчинності споріднює молоканство не лише з социніанством, а й із протестантизмом. Молокани вважають, що праця є вираженням духовної й тілесної ідентифікації людини, оскільки Бог хотів, щоб людина була володарем Всесвіту. Ідеологія і мораль молоканства формувались як ідеологія дрібного товаровиробника, що перетворювало працю не лише в моральний обовʼязок людини, а й надавало їй статусу священного обовʼязку8. Згодом молокани розкололися на три основні течії: спільних, постійних та стрибунів, які, у свою чергу, теж поділялися на напрями.

У першій чверті ХІХ ст. в Україні поширюються хіліастично–есхатологічні ідеї, під впливом яких виникають релігійні об’єднання ільїнців та мальованців. Однією із особливостей символу віри цих течій був послідовний антитринітаризм. Підставою для таких висновків є ототожнення деякими авторами секти єговістів– ільїнців із сектою Свідків Єгови. Ми погоджуємося із позицією Л. Шугаєвої, яка на підставі значної літературної і джерельної бази зробила об’єктивний аналіз соціальних передумов виникнення і формування ідеології секти. Автор дійшла висновку, що Свідки Єгови сформувалися на протестантському ґрунті й належать до сект месіансько– есхатологічного спрямування, чим і пояснюється різниця віросповідних основ сект10.

Формування світогляду М. Ільїна відбувалось під впливом ідей західних хіліастів–містиків, що відобразилося у його уявленнях про тисячолітнє царство Христа. На основі цих ідей він заперечив Святий Переказ, таїнства православної церкви, обряди, авторитет Вселенських соборів і вчителів церкви. Основою свого вчення М. Ільїн оголосив обʼявлення Івана Богослова, яке трактував довільно10. Через святкування ільїнцями суботнього дня тижня серед населення вони були більш відомі під назвою суботників.

В оповіщені Івана Богослова М. Ільїн відкрив підтвердження для формування антитринітарної доктрини і заперечення божественного походження природним шляхом, як і всі люди, але наділена високим, надзвичайним розумом. За його вченням, під іменем Христа був розпʼятий той самий Бог, що стояв з Авраамом біля Содому. Об’єднавши всі ознаки іудейського і християнського богів у єдиному Єгові, М. Ільїн переслідував мету примирити обидва релігійні напрямки10. Християнське вчення про Бога як про Духа він заперечив і проголосив, що Бог також є людиною.

Популярність вчення зумовили внутрішні приписи секти, які полягали в повній підтримці й допомозі її представникам, одруженні лише з членами секти, культ хранителів світла. Будучи послідовниками антитринітаризму, єговісти–ільїнці не визнавали православних таїнств, не вшановували ікон, хрестів, мощів, святкували іудейські свята.

Таким чином, еволюція віросповідних основ антитринітаризму в Україні у середовищі раціоналістично– єретичних течій була зумовлена впливом, з одного боку, Ренесансу і Реформації, з іншого стала наслідком кризових явищ у тогочасному суспільстві й церковному житті. Якщо єретичні течії на зламі ХVІ–ХVІІ ст. під впливом ідей раціоналізму зумовили оформлення антитринітаризму і социніанства, то в ХІХ ст. подібний шлях пройшло духовне християнство. Однак за христологічною доктриною, есхатологічними очікуваннями, тлумаченням Біблії, соціальною практикою і соціальним складом кожна течія виділилася у цілком самостійне релігійне утворення.
Соколовський О. Л.,
кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії,
Житомирський державний університет ім. Івана Франка.

Соколовский О. Л.,
кандидат философских наук, доцент кафедры философии,
Житомирский государственный университет им. Ивана Франко.


  1. Клибанов А. Из мира религиозного сектантства. Встречи. Беседы. Наблюдения / А. И. Клибанов. — М.: Политиздат, 1974. 255 с. — С. 54. 

  2. Новицкий О. Духоборцы. Их история и вероучение / О. Новицкий. — К.: Универ. Тип., 1882. 282 с. — С. 11, 26, 209. 

  3. Історія релігії в Україні: Навчальна Академія наук України, Інститут філософії імені Г. С. Сковороди. — К.: Знання, 1999. 735 с. —  С. 318, 321. 

  4. Никольский Н. История русской церкви: научное издание / Н. М. Никольский. — 3–е изд. — М.: Политиздат, 1985. 448 с. —  С. 301–302. 

  5. Ливанов Ф. Молокане и духоборцы в Украине и Новоросии (XVIII в.) / Ф. Ливанов // Вестник Европы. — СПб., 1868. — Т.5. — Кн.10. — С. 674–701. — С. 699. 

  6. Бонч–Бруевич В. Животная книга духоборцев // Материалы
    к истории и изучению русского сектантства и раскола. — СПб.: Тип Б. М. Вольфа, 1909. — Вып.2. 327 с. — С. 38, 265. 

  7. Высоцкий Н. Материалы из истории духоборческой секты / Н. Г. Высоцкий. — [Сергиев Посад]: Тип. И. И. Иванова, 1914. 56 с. — С. 15. 

  8. Шугаєва Л. Православне сектантство в Україні: особливості
    трансформації: Монографія / Людмила Михайлівна Шугаєва. — Рівне, 2007. 320 с. — С. 97, 134. 

  9. Клибанов А. Религиозное сектантство в прошлом и настоящем: Этапы истории. Идеологические, социальные и экономические аспекты. Кризисные явления: научное издание / А. И. Клибанов; Академия Наук СССР. — М.: Наука, 1973. 256 с. — С. 68, 100. 

  10. Шугаєва Л. Православне сектантство: єговісти–ільїнці, мальованці / Л. Шугаєва // Київська старовина: Науковий історико– філологічний журнал. — 2007. — No3. — С. 79–94. 

Опубликовано 30.12.2015 г.

Публикации автора

Доступ ограничен!

Рассматриваются только подробные письма по исследуемой Вами родословной или интересующей Вас проблеме!