Молокане

Духовные христиане
Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – Запоріжжя : ЗНУ, 2014. – Вип. XXXVIII. – С. 327–330. Ивлева Я. А.

Архивные источники по вероучению православных сект Таврической губернии в первой половине ХІХ в.

(подстрочный перевод с укр. оригинальной статьи)

История православных сектантов, общины которых компактно проживали в первой половине XIX в. на территории Таврической губернии, недостаточно исследована в современной научной литературе. Ещё меньше известно об их вероучении, которое является крайне интересным и сложным явлением. Важность учения в жизни представителей сект нельзя переоценить. Его главными носителями и распространителями были лидеры общин, благодаря деятельности которых секты постоянно распространялись. Объясняя учение, лидеры повышали свой авторитет, что способствовало распространению сект на территории Таврической губернии. Важным условием исследования вероучения православных сектантов является привлечение архивных источников. Эти документы дают представление об организационных основах сект, их внутреннем устройстве и перспективах развития.

К сожалению, целенаправленно архивные источники по истории Таврических духоборов, молокан и скопцов историками и источниковедами не изучались. Ограничиваясь публикацией духоборских религиозных текстов под названием «Животная книга»1, которая была издана в начале ХХ в. В. Д. Бонч-Бруевичем. Авторы многочисленной миссионерской литературы не использовали архивные источники, в силу пропагандистских намерений. Чуть большее внимание к сущности вероучения православных сект на территории Украины уделяли современные исследователи Л. М. Шугаева2, Т. В. Нагорная3, И. И. Лиман4 и др.

Целью этой работы является определение круга архивных источников по истории вероучения духоборов, молокан и скопцов Таврической губернии в первой половине XIX в., выявления их особенностей и информационных возможностей.

Дела о деятельности лидеров духоборов, молокан и скопцов в Таврической губернии и их вероучения сосредоточены в фондах четырёх архивов Украины и России: ГААРК, ГАОО, ГАРФ и РГИА. Всего таких дел выявлено более 30, в их составе преобладает справочная и судебно-следственная документация. Также сведения о вероучении можно встретить в делах о переселениях сектантов, их правового статуса и тому подобное.

Как известно, история православных сект в Таврической губернии началась с XIX в. С первыми поселенцами — духоборами — прибыл на Молочные воды их тамбовский вождь С. Капустин, где сразу же развернул обширную деятельность по проповеди своего учения. Он и остался одним из самых влиятельных духоборов в Таврической губернии. Немного позже в Таврическую губернию начинают прибывать и молокане, которые также имели своих лидеров. Самыми известными из них были проповедники из тамбовских молокан Т. и Е. Уклеины, которые в начале 1830-х гг. активно пропагандировали в Таврии своё учение. В 1850-х гг. Там также проповедовали молоканство К. Попов и его помощник М. Лепехин. С именем лидеров связаны не только активные действия по распространению учения и привлечения к сектам новых членов, но и попытки воплотить в жизнь основные положения вероучения (например, С. Капустин основал у духоборов общество коммунистического типа).

О вероучении духоборов выявлено 8 дел: в ГААРК — 2, в ГАОО — 4, по одному в ГАРФ и РГИА. Важные документы фонда Таврического губернского правления ГААРК, раскрывающие факты привлечения С. Капустиным новых людей в секту и реакцию на это властей. Так, в мае 1815 года Мелитопольский нижний земский суд рапортовал Таврическом губернатору о переходе в духоборство двух крестьян. Из донесений уездных священников Екатеринославскому епископу Иову известно, что распространение секты активизировалось благодаря деятельности С. Капустина. Эффективной мерой противодействия этому процессу Иов считал ссылку лидера, с чем согласился и Мелитопольский уездный суд5. За свои действия Капустин в июле 1816 оказался в Ореховской тюрьме, где провёл пять дней и по просьбе духоборов был выпущен на поруки, а его дело попало в созданную по приказу императора комиссию для рассмотрения и разрешения злоупотреблений по губернии5. Но уже в августе 1816 года Капустин снова начал проповедовать6. С его именем современники связывали также совершение массовых преступлений, что вызвало усиление внимания властей к духоборам в конце первой половины XIX в.

Информацию относительно учения духоборов содержат четыре немецко-русскоязычные исторические записки о духоборах 1836 года78, записка «Глас искренности по делу о духоборца» сенатора Лопухина9 и изложения обрядов секты духоборов К. Болотиным10. Эти источники имеют в основном комплексный характер и, наряду с анализом сущности вероучения, предоставляют данные о всём времени существования секты Молочных водах. Содержательными являются записки меннонита И. Корниса с подробными сведениями об учении мелитопольских духоборов11. Составив краткое описание секты, автор изложил догматику и обряды, раскрыл происхождение, привёл молитвы и псалмы со своими комментариями. Он указал на застой в секте, моральную деградацию многих её членов, что стало стимулом для перехода значительной части духоборов в православие. В конце он пришёл к выводу, что духоборы — это народ без религии11.

Вероучения молокан описывают 10 дел: 3 сохраняется в ГААРК, 6 — в ГАОО и ещё 1 — в РГИА. Самые ранние документы содержатся в фонде Таврического губернского правления ГААРК и характеризуют распространение секты в 1831 году Т. и Е. Уклеиными по губернии. Ещё в 1830 г., во время следствия над ними, Уклеины переселились из Тамбовской губернии в Таврическую, где продолжили проповедовать. За это они получили по 30 ударов плетьми, а в дальнейшем обязались не распространять секту в этом крае12.

Несколько позже, в 1833 г. Таврические молокане, как свидетельствуют многочисленные публикации XIX в., склонны к пророчеству о конце света, что указывает на идейное брожение в секте и отсутствие сильного лидера. В частности, в фонде канцелярии Таврического губернатора содержится просьба мелитопольских крестьянок, из которой известно, что их мужчины содержались под стражей. При рассмотрении обстоятельств дела выяснилось, что мужчины проповедовали близкий конец света, за что и были взяты под стражу и вскоре наказаны13.

Более содержательными в ГААРК являются справочные документы более позднего периода. Так, по донесению управляющего Таврической палатой государственных имуществ известно, что в 1854 г. в Нововасильевке проповедовал молоканство К. Попов. Для укрепления своего авторитета он проводил собрания, что заставило местные власти отправить К. Попова и его помощника М. Лепехина в отдалённый монастырь для наставления (документы по этому поводу сохраняются и в РГИА14). Для окончательного решения дела Бердянский земский исправник получил задание тайно собрать данные по К. Попову15. Рапортом от 23 декабря 1854 г. он сообщил губернатору, что сектант был лидером тамбовского течения молокан и разъяснял им Св. Писание. Молокане разочаровались в своём лидере, поскольку он стал высокомерным и надменным, однако не говорили правду, опасаясь мести. Исправник указал на бесполезность всех принятых мер и предложил сослать лидера в Закавказье15. Мысли К. Попова также раскрывает рапорт Мелитопольского благочинного П. Подьякова, где он сообщал, что проповедь К. Попова основывалась на утверждении, что сам Бог послал французов, англичан и турок для защиты молокан от преследований. При этом не надо было молиться за царя-сатану, а наоборот — молиться за тех, кто не ограничивал свободу молокан. Такие смелые мысли лидера вызвали моментальную реакцию власти: среди молокан предстояло провести наставления и окрестить детей в семьях с православными членами15. Такие же сведения были собраны и среди молокан с. Астраханка. В частности, священник Павловский рапортом от 6 марта 1857 г. по показаниям молокан сообщал, что К. Попов выдавал себя за пророка. По его словам, Россия начала Крымскую войну «за дощечку» (икону), а французы и англичане якобы имели цель вызволить молокан из рабства и внедрить единую молоканскую веру. Вскоре молоканам было объявлено повеление императора без проведения следствия переселить лидеров секты Попова и Лепехина с семьями в Восточную Сибирь и установить над ними строгий надзор15.

Источники ГАОО относительно учения молокан представлены неопубликованными записками И. Корниса о Таврических молокан, датированными 1839–1842 гг. и 1844 г.1617, а также рукописью про молокан А. Скальковского18. Эти небольшие по объёму источники содержат общие данные по вероучения сектантов. И. Корнис, кроме детального анализа учения молокан, подал и краткие сведения о появлении и деятельности их в Таврической губернии на протяжении 1820-1830-х гг. Рукопись А. Скальковского, очевидно, была своеобразным очерком по истории Таврических молокан, который он использовал для дальнейших публикаций.

Документы по вероучению скопцов обнаружены в большом количестве — 12: из них 11 дел сохраняется в ГААРК, а только 1 — в ГАОО. Они раскрывают наличие среди сектантов оскоплённых, а также их численность и особенности проведения операций. Так, Мелитопольский исправник рапортом от 2 марта 1832 г. сообщал губернатору, что в с. Поповка выявлено 35 скопцов, почти столько же проживало в хуторе Очереватова, а оскоплённых было только 9. По показаниям скопцов, они воздерживались от потребления мяса и осуществления половых контактов, для выполнения последнего некоторые из них скопились (мужчины — «отрезанием нижней части детородных уд», а женщины — «подрезанием под сосудами грудей»)19. Данные по учению скопцов подаёт и рапорт Днепровского исправника от 22 января 1840 г.: в Малой Знаменке насчитывалось 30 скопцов, которые придерживались православных обрядов не были оскоплены (хотя и по 19 лет не имели детей), ночью собирались для пения псалмов и имели шрамы на руках20.

Более подробную информацию о вероучения скопцов предоставляет рапорт Бердянского уездного стряпчего Таврическому прокурору от 29 декабря 1846 г.21. В нём указывалось, что скопцы употребляли в пищу только молочные продукты и рыбу; редко посещали церковь, однако следовали православным обрядам; на свои богослужения одевали чистую одежду, в том числе длинные рубашки поверх штанов; во время пения молитв хлопали себя ладонями по бёдрам и тому подобное. На ограничение скопцов в пище указывал и рапорт Мелитопольского стряпчего от 14 июня 1854 г.22. Иногда документы указывали на тайный характер секты, побудило скопцов иногда отходить от учения. Так, скопец с. Поповка Ф. Кривун, избранный сотским, начал употреблять мясную пищу и водку, чтобы не выдать себя23.

Кроме рапортов Таврических чиновников, важную группу документов по вероучению скопцов составляют материалы следствия над ними. Чрезвычайно информативное в этом плане свидетельство скопца С. Иванова (1843 г.), где речь идёт об учении скопцов, их вере, приведены тексты молитв и песен и т. п.2425. Обычно большинство сектантов в своих показаниях говорили о добровольном и самостоятельном оскоплении с целью «духовного спасения»26. Часто скопцы скрывали факт оскопления даже от членов своей семьи (так, жена скопца Тарасова только после свадьбы узнала об оскоплении мужчины27). Важными документами в этой группе дел являются копии медицинских актов с осмотром скопцов для установления факта их оскопления. Они описывают физиологию проведения операции, состояние здоровья оскоплённого и др. Так, копия акта от 19 ноября 1849 г. подробно описывает состояние 60-летнего скопца24. Внимание вероучению скопцов уделяла и церковная власть. В июле 1851 г. Херсонский и Таврический архиепископ Иннокентий сообщал Таврическому губернатору об обнаружении скопцов в Мелитопольском уезде, указав на способы (два — для мужчин и три — для женщин) и недавнее время оскопления, возраст скопцов (16-60 лет)28.

По вероучению скопцов есть два важных дела более позднего времени (1864-1865, 1875 гг.), хранящиеся в фонде канцелярии Таврического губернатора2930. Они посвящены выявлению скопцов в губернии и содержат их письменные показания и рапорты Мелитопольского исправника и Штаб-офицера корпуса жандармов губернии. В целом эти документы очень подробно освещают историю скопцов второй четверти XIX в., предоставляют данные по их учению, богослужению, приводят тексты молитв, песен.

Сведения о местах богослужений духоборов и молокан предоставляют рапорты уездных чиновников по раскольническим молельням. Так, в с. Терпение духоборы по воскресеньям собирались в Сиротском доме для пения псалмов, молокане же молились в домах своих единомышленников31.

Таким образом, архивные источники позволяют выявить реальное отношение сектантов к власти, отличающееся от официально задекларированной сектантами концепции лояльного отношения. Неприязненное отношение к власти и призывы лидеров встать на борьбу с императором помогают понять реальную картину бытия сектантов. Это также позволяет выяснить подоплёку негативного отношения к ним власти, сказавшееся на создании соответствующих документов.
Яна Анатольевна Ивлева,
кандидат исторических наук,
старший преподаватель кафедры истории и правоведения Евпаторийского института социальных наук Крымского гуманитарного университета.


Архівні джерела щодо віровчення православних сект Таврійської губернії у першій половині ХІХ ст.

Історія православних сектантів, громади яких компактно проживали у першій половині ХІХ ст. на території Таврійської губернії, є недостатньо дослідженою в сучасній науковій літературі. Ще менше відомо про їхнє віровчення, яке є дуже цікавим і складним явищем. Важливість вчення в житті представників сект складно переоцінити. Його головними носіями і розповсюджувачами були лідери громад, завдяки діяльності яких секти постійно поширювалися. Розтлумачуючи вчення, лідери підвищували свій авторитет, що сприяло поширенню сект на території Таврійської губернії. Важливою умовою дослідження віровчення православних сектантів є залучення архівних джерел. Ці документи дають уявлення про організаційні засади сект, їх внутрішній устрій і перспективи розвитку.

На жаль, спеціально архівні джерела з історії таврійських духоборів, молокан і скопців істориками і джерелознавцями не вивчалися. Натомість маємо публікацію духоборських релігійних текстів під назвою «Животна книга»1, яку було видано на початку ХХ ст. В. Д. Бонч-Бруєвичем. Автори численної місіонерської літератури не залучали архівних джерел, маючи здебільшого пропагандистські наміри. Дещо більше уваги власне віровченню православних сект на теренах України приділяли сучасні дослідники Л. М. Шугаєва2, Т. В. Нагорна3, І. І. Лиман4 та ін.

Метою розвідки є окреслення кола архівних джерел з історії віровчення духоборів, молокан і скопців Таврійської губернії у першій половині ХІХ ст., виявлення їхніх особливостей та інформаційних можливостей.

Справи щодо діяльності лідерів духоборів, молокан і скопців у Таврійській губернії та їхнього віровчення зосереджені в фондах чотирьох архівів України та Росії: ДААРК, ДАОО, ДАРФ і РДІА. Загалом таких справ виявлено понад 30, у їхньому складі переважає справочинна та судово-слідча документація. Також відомості про віровчення можна зустріти в справах щодо переселень сектантів, їхнього правового статусу тощо.
Як відомо, історія православних сект у Таврійській губернії розпочалася з ХІХ ст. З першими поселенцями – духоборами – прибув на Молочні води їхній тамбовський ватажок С. Капустін, який одразу ж розгорнув широку діяльність щодо проповіді свого вчення. Він і залишився одним з найбільш впливових духоборів у Таврійській губернії. Дещо пізніше починають прибувати до Таврійської губернії й молокани, які також мали своїх лідерів. Найвідомішими з них були проповідники з тамбовських молокан Т. та Є. Уклеїни, які на початку 1830-х рр. активно пропагували у Таврії своє вчення. У 1850-х рр. там також проповідували молоканство К. Попов і його помічник М. Лепьохін. З ім‘ям лідерів пов‘язані не лише активні дії щодо поширення вчення та залучення до сект нових членів, а й намагання втілити в життя основні положення віровчення (наприклад, С. Капустін заснував у духоборів громаду комуністичного типу).

Щодо віровчення духоборів виявлено 8 справ: у ДААРК – 2, у ДАОО – 4, по 1 – у ДАРФ і РДІА. Важливими є документи фонду Таврійського губернського правління ДААРК, які розкривають залучення С. Капустіним нових людей до секти та реакцію на це влади. Так, у травні 1815 р. Мелітопольський нижній земський суд рапортував Таврійському губернатору про перехід у духоборство двох селян. З донесень повітових священиків Катеринославському єпископу Іову відомо, що поширення секти активізувалося завдяки діяльності С. Капустіна. Ефективним заходом протидії цьому процесу Іов вважав заслання лідера, з чим погодився і Мелітопольський повітовий суд5. За свої дії Капустін у липні 1816 р. опинився в Оріхівській в‘язниці, де пробув п‘ять днів і за проханням духоборів був випущений на поруки, а його справа потрапила до створеної за наказом імператора комісії для розгляду та ліквідації зловживань по губернії5. Але вже в серпні 1816 р. Капустін знову почав проповідувати6. З його ім‘ям сучасники пов‘язували також скоєння масових злочинів, що визвало посилення уваги влади до духоборів наприкінці першої половини ХІХ ст.

Інформацію стосовно вчення духоборів містять і чотири німецько- та російськомовні історичні записки про духоборів 1836 р.78, записка «Глас искренности по делу о духоборцах» сенатора Лопухіна9 і викладення обрядів секти духобором К. Болотіним10. Ці джерела мають здебільшого комплексний характер і, поряд з даними щодо віровчення, надають дані щодо всього часу існування секти на Молочних водах. Змістовними є записки меноніта Й. Корніса з детальними відомостями про вчення мелітопольських духоборів11. Подавши короткий опис секти, автор виклав догматику й обряди, розкрив походження, навів молитви і псалми зі своїми коментарями. Він указав на застій у секті, моральну деградацію багатьох її членів, що стало стимулом для переходу значної частини духоборів у православ‘я. Наприкінці він дійшов висновку, що духобори – це народ без релігії11.

Віровчення молокан описують 10 справ: 3 зберігається в ДААРК, 6 – в ДАОО і ще 1 – в РДІА. Найбільш ранні документи містяться у фонді Таврійського губернського правління ДААРК і характеризують поширення секти у губернії в 1831 рр. Т. та Є. Уклеїнами. Ще в 1830 р. під час слідства над ними Уклеїни переселилися з Тамбовської губернії до Таврійської, де продовжили проповідувати. За це вони отримали по 30 ударів батогами, а надалі зобов‘язалися не поширювати секту в цьому краї12.

Дещо пізніше, у 1833 р. таврійські молокани, як свідчать численні публікації ХІХ ст., вдаються до пророцтва кінця світу, що вказує на ідейне бродіння в секті та відсутність сильного лідера. Зокрема, у фонді канцелярії Таврійського губернатора міститься прохання мелітопольських селянок, з якого відомо, що їхні чоловіки утримувалися під вартою. При розгляді обставин справи з‘ясувалося, що чоловіки проповідували близький кінець світу, за що й були взяті під варту й невдовзі покарані13.

Більш змістовними в ДААРК є справочинні документи більш пізнього періоду. Так, з донесення керуючого Таврійською палатою державного майна відомо, що у 1854 р. у Нововасилівці проповідував молоканство К. Попов. Для зміцнення свого авторитету він проводив збори, що примусило місцеву владу відправити К. Попова і його помічника М. Лепьохіна у віддалений монастир для наставляння (документи з цього приводу зберігаються й у РДІА14). Для остаточного вирішення справи Бердянський земський справник отримав завдання таємно зібрати дані щодо К. Попова15. Рапортом від 23 грудня 1854 р. він повідомив губернатору, що сектант був лідером тамбовської течії молокан і роз‘яснював їм Св. Письмо. Молокани розчарувалися у своєму лідері, оскільки він став пихатим і гордовитим, однак не казали правду, побоюючись помсти. Справник указав на марність усіх вжитих заходів і запропонував заслати лідера до Закавказзя15. Думки К. Попова також розкриває рапорт Мелітопольського благочинного П. Под‘якова, де він повідомляв, що проповідь К. Попова ґрунтувалася на твердженні, що сам Бог наслав французів, англійців і турок для захисту молокан від переслідувань. При цьому не треба було молитися за царя-сатану, а навпаки – молитися за тих, хто не обмежував свободу молокан. Такі сміливі думки лідера викликали моментальну реакцію влади: серед молокан належало провести наставляння та охрестити дітей у сім‘ях з православними членами15. Також відомості були зібрані й серед молокан с. Астраханка. Зокрема, священик Павловський рапортом від 6 березня 1857 р. зі свідченнями молокан повідомляв, що К. Попов видавав себе за пророка. За його словами, Росія розпочала Кримську війну «за дощечку» (ікону), а французи й англійці мали на меті позбавлення молокан від рабства і впровадження єдиної молоканської віри. Незабаром молоканам було оголошено повеління імператора: без проведення слідства переселити лідерів секти Попова і Лепьохіна з сім‘ями до Східного Сибіру і встановити над ними суворий нагляд15.

Джерела ДАОО щодо вчення молокан представлені неопублікованими записками про таврійських молокан Й. Корніса, датованими 1839-1842 та 1844 рр.1617 і рукописом про молокан А. Скальковського18. Ці невеликі за обсягом джерела містять загальні дані щодо віровчення сектантів. Й Корніс, крім детального аналізу вчення молокан, подав і короткі відомості щодо появи і діяльності їх у Таврійській губернії впродовж 1820-1830-х рр. Рукопис А. Скальковського, вочевидь, був своєрідним нарисом з історії таврійських молокан, який він використав для подальших публікацій.

Документи щодо віровчення скопців виявлені в найбільшій кількості – 12: з них 11 справ зберігається в ДААРК, а лише 1 – в ДАОО. Вони розкривають наявність серед сектантів оскоплених, а також їхню чисельність і особливості проведення операції. Так, Мелітопольський справник рапортом від 2 березня 1832 р. повідомляв губернатору, що в с. Попівка виявлено 35 скопців, майже стільки ж проживало в хуторі Очереватові, а оскоплених було лише 9. За свідченнями скопців, вони утримувалися від споживання м‘яса та здійснення статевих контактів, задля виконання останнього деякі з них скопилися (чоловіки – «відрізанням нижньої частини дітородних уд», а жінки – «підрізанням під судинами грудей»)19. Дані щодо вчення скопців подає і рапорт Дніпровського справника від 22 січня 1840 р.: у Малій Знаменці налічувалося 30 скопців, які дотримувалися православних обрядів, не були оскопленими (хоча й по 19 років не мали дітей), вночі збиралися для співу псалмів і мали шрами на руках20.

Більш докладну інформацію щодо віровчення скопців надає рапорт Бердянського повітового стряпчого Таврійському прокурору від 29 грудня 1846 р.21. У ньому вказувалося, що скопці вживали в їжу лише молочні продукти та рибу; рідко відвідували церкву, однак додержувалися православних обрядів; на свої богослужіння вдягали чистий одяг, зокрема довгі сорочки поверх штанів; під час співу молитов плескали себе долонями по стегнам тощо. На обмеження скопців у їжі вказував і рапорт Мелітопольського стряпчого від 14 червня 1854 р.22. Іноді документи вказували на таємний характер секти, що спонукало скопців іноді відходити від вчення. Так, скопець с. Попівка Ф. Кривунь, обраний сотським, почав вживати м‘ясну їжу та горілку, аби не викрити себе23.

Крім рапортів таврійських чиновників, важливу групу документів щодо віровчення скопців складають матеріали слідства над ними. Надзвичайно інформативними в цьому плані є свідчення скопця З. Іванова (1843 р.), де йдеться про вчення скопців, їхні радіння, наведені тексти молитов і пісень тощо2425. Зазвичай більшість сектантів у своїх свідченнях наголошували на добровільному і самостійному оскопленні з метою ―духовного спасіння‖26. Часто скопці приховували факт оскоплення навіть від членів своєї сім‘ї (так, дружина скопця Тарасова лише після одруження дізналася про оскоплення чоловіка27). Важливими документами у цій групі справ є копії медичних актів з оглядом скопців для встановлення факту їх оскоплення. Вони описують фізіологію проведення операції, стан здоров‘я оскопленого та ін. Так, копія акту від 19 листопада 1849 р. детально описує стан 60-річного скопця24. Увагу віровченню скопців приділяла й церковна влада. У липні 1851 р. Херсонський і Таврійський архієпископ Інокентій повідомляв Таврійському губернатору про виявлення скопців у Мелітопольському повіті, вказавши на способи (два – для чоловіків і три – для жінок) і недавній час оскоплення, вік скопців (16-60 років)28.

Важливими щодо віровчення скопців є дві справи більш пізнього часу (1864-1865, 1875 рр.), що зберігаються у фонді канцелярії Таврійського губернатора2930. Вони присвячені виявленню скопців у губернії та містять їхні письмові свідчення і рапорти Мелітопольського справника та Штаб-офіцера корпусу жандармів у губернії. Загалом ці документи дуже докладно висвітлюють історію скопців другої чверті ХІХ ст., надають дані щодо їхнього вчення, богослужінь, наводять тексти молитов, пісень тощо.

Відомості щодо місць богослужінь духоборів і молокан надають рапорти повітових чиновників щодо розкольницьких молитовень. Так, у с. Терпіння духобори по неділям збиралися у Сирітському будинку для співу псалмів, молокани ж молилися в домах своїх однодумців31.

Таким чином, архівні джерела дозволяють виявити реальне ставлення сектантів до влади, що різниться від офіційно задекларованої сектантами концепції лояльного відношення. Неприязне ставлення їх до влади і заклики лідерів постати на боротьбу з імператором допомагають зрозуміти реальну картину буття сектантів. Це також дозволяє з‘ясувати підґрунтя негативного відношення влади до них, що виявилося у створенні відповідних документів.
Івлєва Яна Анатоліївна,
кандидат історичних наук,
старший викладач кафедри історії й правознавства Євпаторійського інституту соціальних наук Республіканського вищого навчального закладу «Кримський гуманітарний університет».


  1. Животная книга духоборцев / (собр. и запис. В. Д. Бонч-Бруевич) // Материалы к истории и изучению русского сектантства и раскола / под ред. В. Д. Бонч-Бруевича. — СПб.: Типография Б. М. Вольфа, 1909. — Вып. 2. 327 с. 

  2. Шугаєва Л. М. Православне сектантство в Україні: особливості трансформації / Л. М. Шугаєва. – Рівне : Видавець О. М. Зень, 2007. 320 с.
    Шугаева Л. М. Православное сектантство в Украине: особенности трансформации / Л. М. Шугаева. — Ровно: Издатель А. М. Зень, 2007. 320 с. 

  3. Нагорна Т. В. Духовні християни в Україні наприкінці XVIII – у першій половині XIX століть : дис. ... кандидата іст. наук : 07.00.01 / Нагорна Тамара Віталіївна. – Запоріжжя, 2007. 243 с.
    Нагорная Т. В. Духовные христиане в Украине в конце XVIII — первой половине XIX веков: Дис… Кандидата ист. наук: 07.00.01 / Нагорная Тамара Витальевна. — Запорожье, 2007. 243 с. 

  4. Лиман І. І. До питання про зв‘язок вірувань та обрядовості духоборів та запорозького козацтва / І. І. Лиман // Запорозьке козацтво в пам‘ятках історії та культури : матеріали між нар. наук.-практ. конф. (Запоріжжя, 2-4 жовтня 1997 р.). – Запоріжжя : Тандем-У, 1997. – С. 47-52.
    Лиман И. К вопросу о связи верований и обрядности духоборов и запорожского казачества / И. Лиман // Запорожское казачество в памятниках истории и культуры: материалы между нар. научно-практической. конф. (Запорожье, 2–4 октября 1997). — Запорожье: Тандем-У, 1997. — С. 47-52. 

  5. Государственный архив Автономной Республики Крым (ГААРК), ф. 27, оп. 1, д. 1574, 50 л. — Л. 1-6 н., 36-36 н., 39, 48-48 н.
    Державний архів в Автономній Республіці Крим (ДААРК), ф.27, оп.1, спр.1574, 50арк. — арк. 1-6 зв., 36-36 зв., 39, 48-48 зв. 

  6. ГААРК, ф. 27, оп. 1, д. 1647, 35 л. — Л. 2-3 н.
    ДААРК, ф.27, оп.1, спр.1647, 35арк. — арк. 2-3 зв. 

  7. Государственный архив Одесской области (ГАОО), ф. 89, оп. 1, д. 385, 3 л.
    Державний архів Одеської області (ДАОО), ф.89, оп.1, спр.385, 3арк. 

  8. ГАОО, ф. 89, оп. 1, д. 400, 46 л.
    ДАОО, ф.89, оп.1, спр.400, 46арк. 

  9. Российский государственный исторический архив (РГИА), ф. 797, оп. 87, д. 33, 9 л.
    Російський державний історичний архів (РДІА), ф.797, оп.87, спр.33, 9арк. 

  10. Государственный архив Российской Федерации, ф. 826, оп. 1, д. 849, 8 л.
    Державний архів Російської Федерації, ф.826, оп.1, спр.849, 8арк. 

  11. ГАОО, ф. 89, оп. 1, д. 392, 17 л. — Л. 15 н.
    ДАОО, ф.89, оп.1, спр.392, 17арк. — арк. 15 зв. 

  12. ГААРК, ф. 27, оп. 1, д. 3376, 10 л. — Л. 1-5 н., 8.
    ДААРК, ф.27, оп.1, спр.3376, 10арк. — арк. 1-5 зв., 8. 

  13. ГААРК, ф. 26, оп. 1, д. 10110, 14 л. — Л. 9-9 н.
    ДААРК, ф.26, оп.1, спр.10110, 14арк. — арк. 9-9 зв. 

  14. РГИА, ф. 381, оп. 44, д. 23654, 95 л.
    РДІА, ф.381, оп.44, спр.23654, 95арк. 

  15. ГААРК, ф. 26, оп. 4, д. 1440, 152 л. — Л. 1-1 н., 3-3 н., 5-7, 24-25, 32-33 н., 61-61 н.
    ДААРК, ф.26, оп.4, спр.1440, 152арк. — арк. 1-1 зв., 3-3 зв., 5-7, 24-25, 32-33 зв., 61-61 зв. 

  16. ГАОО, ф. 89, оп. 1, д. 548, 18 л.
    ДАОО, ф.89, оп.1, спр.548, 18арк. 

  17. ГАОО, ф. 89, оп. 1, д. 1053, 3 л.
    ДАОО, ф.89, оп.1, спр.1053, 3арк. 

  18. ГАОО, ф. 147, оп. 1, д. 32, 1 л.
    ДАОО, ф.147, оп.1, спр.32, 1арк. 

  19. ГААРК, ф. 26, оп. 4, д. 419, 34 л. — Л. 1-1 н., 4.
    ДААРК, ф.26, оп.4, спр.419, 34арк. — арк. 1-1 зв., 4. 

  20. ГААРК, ф. 26, оп. 4, д. 807, 16л. — Л. 1-1 н.
    ДААРК, ф.26, оп.4, спр.807, 16арк. — арк. 1-1 зв. 

  21. ГААРК, ф. 26, оп. 4, д. 1058, 27 л. — Л. 4-7.
    ДААРК, ф.26, оп.4, спр.1058, 27арк. — арк. 4-7. 

  22. ГААРК, ф. 27, оп. 1, д. 6438, 8 л. — Л. 5-6 н.
    ДААРК, ф.27, оп.1, спр.6438, 8арк. — арк. 5-6 зв. 

  23. ГААРК, ф. 26, оп. 4, д. 1182, 6 л. — Л. 1-4 н.
    ДААРК, ф.26, оп.4, спр.1182, 6арк. — арк. 1-4 зв. 

  24. ГААРК, ф. 26, оп. 4, д. 922, 135 л. — Л. 13-32, 83-85 н.
    ДААРК, ф.26, оп.4, спр.922, 135арк. — арк. 13-32, 83-85 зв. 

  25. ГАОО, ф. 1, оп. 166, д. 33, 103 л. — Л. 27-30.
    ДАОО, ф.1, оп.166, спр.33, 103арк. — арк. 27-30. 

  26. ГААРК, ф. 26, оп. 4, д. 964, 4 л. — Л. 1 зв.-2.
    ДААРК, ф.26, оп.4, спр.964, 4арк. — арк. 1 зв.-2. 

  27. ГААРК, ф. 26, оп. 4, д. 963, 24 л. — Л. 20 н.
    ДААРК, ф.26, оп.4, спр.963, 24арк. — арк. 20 зв. 

  28. ГААРК, ф. 26, оп. 4, д. 1310, 11 л. — Л. 1-2, 4.
    ДААРК, ф.26, оп.4, спр.1310, 11арк. — арк. 1-2, 4. 

  29. ГААРК, ф. 26, оп. 2, д. 842, 3 л.
    ДААРК, ф.26, оп.2, спр.842, 3арк. 

  30. ГААРК, ф. 26, оп. 4, д. 2119, 314 л.
    ДААРК, ф.26, оп.4, спр.2119, 314арк. 

  31. ГААРК, ф. 26, оп. 4, д. 219, 18 л. — Л. 16.
    ДААРК, ф.26, оп.4, спр.219, 18арк. — арк. 16. 

Опубликовано 30.12.2014 г.

Публикации автора

Доступ ограничен!

Рассматриваются только подробные письма по исследуемой Вами родословной или интересующей Вас проблеме!